Непал Часть 2

Насонова перевод 7845, кор. 7691
Країна, у яку хочеться повернутися

Частина 2. Подорожуючи Непалом

Незважаючи на те, що територія Непалу не дуже велика (особливо якщо порівнювати його
з найближчими сусідами: Індією і Китаєм), ця країна багатолика і кожен регіон має свої
пам’ятні особливості. Наприклад, відвідавши район Чітван (Chitwan), який у свою чергу є
величезним Національним парком, ви з головою поринете в саму суть непальського
побуту. Невеликі мальовничі села перемежовуються зораними полями. А хатини
прикрашені різнокольоровими слідами долоньок. Тут коровячі боки блищать від чистоти,
а голови і тулуби слонів розписані захисними символами. Тут немає асфальту і ліхтарів, а
найбільшою розвагою під час свят є відвідування клубу. Причому не КЛУБУ в сучасному
розумінні, а КЛУБУ, яким памятають його жителі Радянського Союзу. А саме: ряди
твердих сидінь, що тягнуться до сцени, з якої красується самобутня картинка на тему
сільського життя, озаглавлена назвою фестивалю. Я була вражена, з яким інтересом і
задоволенням мешканці дивляться і аплодують заїжджим артистам. Для них це ДІЙСТВО
і СВЯТО. І не важливо, що актори плутають рухи, збиваються і/або танцюють не в такт.
На вході в будівлю клубу місцеві видивляються на приїжджих. Це в Катманду туристи —
звичне видовище, а ось в інших регіонах — це іноді і дивина. Ще не можу не відзначити,
що, напевно, у жодній точці світу я не відчувала себе так безпечно, як у Непалі. І не
важливо, йдеш ти сільською дорогою або це нічна прогулянка вузькими пустельними
вуличками Катманду. У цього народу виховане божевільне почуття поваги до жінок і до
туристів. Навіть перебуваючи в натовпі, чоловіки-непальці будуть відтісняти від тебе
народ, щоб тобі у жодному разі не заподіяли незручність.

Але повернімося до Чітвану. Для туристів у цьому регіоні знайдуться й інші заняття.
Наприклад, можна на світанку покататися на каное по річці і насолодитися
різнокольоровими птахами, які щойно прокинулися, або ще сонними річковими
крокодилами. На питання, чим же вони харчуються, ми отримали відповідь, що рибою, і
зразу отримали пропозицію скупатися і на місці перевірити, чи воно насправді так. Як ви
здогадуєтеся, недовірливих не знайшлося і всі повірили гіду на слово. Далі була
запропонована прогулянка по джунглях. Перед цим турботливий гід обов'язково
проінструктує, якою палицею краще відбитися від мурахоїда і як відрізнити слід носорога
від слона. Прогулянка виявилася неважкою, за винятком болота, через яке обов'язково
треба було пройти, на думку того ж гіда. Джунглі кишать тваринами.

Насонова перевод 7845, кор. 7691
Найрізноманітнішими, починаючи від нешкідливих косуль, закінчуючи абсолютно не
безневинними носорогами. Мені пощастило (або навпаки) побачити і тих, і інших.
Рятуватися від носорога пропонують двома способами: влізти на дерево або ж бігти,
петляючи, як заєць. Однак, дерева там або з абсолютно голим стовбуром, або вкриті
шипами. Тому перший спосіб мною не було розглянуто. З другим також виникли
проблеми, оскільки після болота взуття слизьке і біг вкрай не зручний. Нам пощастило,
що тварина після півгодинних роздумів вирішила прогулятися в протилежний від нас бік і
ми спокійно, хоч і злегка бліді від страху, але все-таки вибралися до місця переправи.
Наступна із запропонованих розваг — катання на слонах по тим же джунглях. Зізнаюся
чесно: сидячи на спині цього велетня, ніякий носоріг не страшний, і джунглі здаються
абсолютно мирними. Єдина проблема, що слоник не завжди гуляє по широких доріжках, а
іноді суне вузькими стежками. У такому випадку тебе шмагають з усіх боків гілки, деякі з
них ще й вкриті шипами. Порада: групувати кінцівки так, щоб вони не виходили за межі
сидіння.
Після Національного парку Чітван ми вирушили в ще одне велике місто Непалу —
Покхару. Хоча столиця країни — Катманду, саме Покхару можна назвати туристичним
центром. Адже звідси починаються майже всі трекінгові маршрути. Покхара здалася мені
дещо європеїзованим містом, уже злегка адаптованим під туристів. Тут більш-менш якісні
дороги, більше ліхтарів і магазини працюють не в приклад довше, ніж у столиці. Тут
чистіше, і якщо через відсутність асфальту в Катманду більшість місцевих і частина
туристів ходять у масках, рятуючись від пилу, то в Покхарі в цьому немає потреби.
А ось якщо подивитися на це місто з іншого боку, то воно вражає своєю природною
красою. Саме там розкинулося неймовірне озеро під назвою Фева (Пхева). У різний час
доби в його спокійній гладі відбивається кожного разу різна безодня неба. А вечорами
піснеспіви місцевих жаб розносяться далеко від берега. Тут за кілька сотень рупій (2-3 $)
можна найняти човняра, який буде до Ваших послуг пару годин, і ви, не докладаючи
жодних зусиль, насолоджуватиметеся по істині чудовими красотами цього місця.
Примітно, що човнярі там переважно жінки, причому абсолютно різного віку. На
невеликому острівці посередині Феви споруджено храм Барахи (храм бога Вішну в одній
зі своїх іпостасей, іпостасі кабана).
Крім чудового озера, у Покхарі ще багато природних памяток. Ось деякі з них.
Можна натрапити на приголомшливий своєю пишністю світанок у горах. Домовившись із
таксистом за 10 доларів, дісталися до потрібного місця. Заповзятливі місцеві жителі
продають гарячі напої (перед світанком у горах дуже холодно) і здають в оренду ковдри і
дахи будинків, звідки відкривається найкращий вид на вершини. Зустріч світанку — це

Насонова перевод 7845, кор. 7691
своєрідне дійство. Ти чекаєш ЦЬОГО САМОГО моменту 30-40 хвилин, спостерігаючи, як
світлішає небо, і ось верхівки гір починають фарбуватися помаранчево-рожево- червоними
кольорами. Неймовірне видовище! Якраз ця зміна барв проходить досить швидко, близько
10 хвилин. Але враження залишаються на все життя.
Можна, наприклад, відвідати водоспад Давида. Ця дивна для Непалу назва народилася
тоді, коли один із туристів, надто нахилившись через перила, впав у воду і загинув.
Швидкі води гірської річки безжально потягли його під землю. Місцеві вірять, що душа
Давида стала хранителькою цього місця.
Трохи нижче водоспаду розташована священна печера Гуптешвар Гупха (Gupteswar
Gupha), де зберігається фалічний символ бога Шиви. Спускатися треба досить глибоко,
щоб потрапити в невелике священне приміщення. Чим глибше під землю, тим вологіше
повітря. Ступати необхідно акуратно, оскільки камені, відполіровані незліченною
кількістю ніг вірян і туристів, дуже слизькі. На жаль, фото- і відеозйомка в самій печері з
божеством заборонена, оскільки це вважають блюзнірством. Пройшовши далі, можна
потрапити в печеру, де водяться кажани, стіни рясніють різнобарв’ям гірських порід, а
внизу шумить гірська річка.
На виході можна пригоститися тростинним напоєм, який виготовляють на місці, за
допомогою дуже непривабливого на вигляд пристрою, що нагадує міні-молотарку
радянських часів. Виникає уявлення, що залізного галасливого виродка підгодовують
стеблами очерету. Однак напій смачний! Якби я не спостерігала на власні очі весь процес
приготування, я б ніколи не повірила, що туди не підмішують цукор. Ще на базарах тобі
приготують фреш із відомих і невідомих європейцеві фруктів. Я пила напій з ананаса,
граната, гуави і ще чогось, мені незнайомого. Коштує це задоволення аж 150 рупій (1,5 $).
Відволікшись, скажу, на вулицях і в закладах Непалу одноразовий посуд не пропонують.
Та й всі мої побоювання щодо антисанітарії не виправдалися. У готелях за помірну плату
можна отримати охайний номер з чистою постільною білизною і гарячою водою. Хоча на
вулицях і справді багато сміття. Уся справа в тому, що в Непалі всього один завод з
переробки сміття. І тому міські та природні ландшафти часто зіпсовані горами сміття.
Самі непальці не звертають на це ніякої уваги, проживаючи своє, настільки відмінне від
нас, європейців, життя.
Детальніше про традиції, свята і релігії Непалу ви зможете прочитати в наступному
номері.

Насонова перевод 7845, кор. 7691

Ukrainian Uk English En Russian Ru